Поиск
  • Ігор Йосипенко

Михайлівські і Дудчанські дзвони: відродження культурної спадщини

Михайлівські і Дудчанські дзвони: відродження культурної спадщини На Херсонщині у селі Михайлівка Бериславського району часто лунають дзвони — це культурна спадщина переселенців із західних земель, які, за наказом радянської влади, були перевезені на південь України.





Багато поневірянь чекало на людей, які були вимушені перебратися із села Журавина, тоді ще Дрогобицької області, до Михайлівки на Херсонщині. Про це, ледь стримуючи сльози, розповідає Розалія Дем’янова: «Вперше ми приїхали в 1951 році, востаннє люди приїхали сюди в 1952. Всіх вигрузили у Херсоні із товарних вагонів, потім пересадили на баржі і привезли сюди. Тобто, фактично тут був голий степ у кураях і нас підселили у кожну хату, а вони були малесенькі, практично землянки. Наші сім’ї були багатодітними. Всіх їх треба було десь розмістити. Місцеві боялися, бо їм розповіли, що їдуть бандерівці».

Політика радянської влади щодо церков не вплинула на людей. Розалія Іванівна розповіла: «Радянська влада все трощила. Вони швидко зробили із церков стайні, сараї. Але не знали, що душі людей неможливо знищити. Нарешті ми збудували церкву. Чекали 26 років. Воно того варте».

Переселені люди часто сумували за тим, що залишили і ще довго сподівалися, що повернуться на Західну Україну. Розалія Іванівна прокоментувала: «Поруч жили батькові сестри. Вони приходили до нас ввечері і завжди згадували молодість та Батьківщину. Там було зовсім інше життя».

Святковою подією стало будівництво справжньої церкви, яка нині височіє на центральній вулиці села. Настоятель храму Преображення Господа Нашого Ісуса Христа отець Ярослав зазначив: «Велика кількість людей є переселенцями із Західної України і в поєднанні вже з місцевими жителями у нас зараз є велика і міцна громада, яка своїми зусиллями змогла не тільки збудувати храм, а ще й привезти збережені речі, які були на Західній Україні. Це були дзвони, які встановлені на нашій тимчасовій дзвіниці. Вони були закопані в землю і на сьогоднішній день вони в нас виконують свою функцію, але ще до кінця сама дзвіниця не облагороджена і не встановлена. Крім того, є дуже багато різної церковної атрибутики, яка ще збереглася з давніх часів: це і ківот, де зберігається чаша, також хрести (напрестольний, ручний) та багато іншої атрибутики. Тобто люди на сьогоднішній день мають у храмі ті речі, які є намоленими: ікони, привезені ще з Західної України, облачення — єдине в своєму роді, воно є збереженим в автентичному вигляді з мінімальною реставрацією».

Щоб почути рідні дзвони, які були надійно заховані ще при переселенні, люди доклали чималих зусиль, але це все ж таки сталося. Розалія Іванівна поділилася: «У червні 1992 року наші люди поїхали і викопали дзвони і майже одразу їх встановили. З того часу почали привчати людей до звуків дзвонів».

Складнішою є ситуація у людей, які у результаті переселення опинилися в Дудчанах: дзвіниця біля церкви є, а дзвонів із Західних земель вони досі не можуть дочекатися. Ганна Ісаєва, жителька Дудчанів, онука чоловіка, який купив дзвони ще до переселення згадала: «У нас була велика сім’я. Дідусь захотів заробити гроші, щоб купити собі кілька гектарів землі. Він поїхав в Гамерику, заробити грошей. З ним поїхав брат жінки Іван. Там він захворів і перед смертю віддав дідусеві кошти, на які той купив дзвін у Перемишлі, вагою 500 кг. Його привезли до церкви та встановили і назвали на честь діда Івана, за чиї кошти його і купили».

Під час переселення дзвони закопали, адже боялися втратити таку цінну річ. Пройшли роки і дзвони спробували повернути. Ганна Ісаєва розповіла: «В 1999 році нам дали дозвіл і ми поїхали в Польщу викопувати дзвони. Коли відкопали перший дзвін, були вражені його красою. Ми стали на коліна і плакали. Дідовий дзвін відкопали, але витягти не змогли. Дзвони пролежали в землі 50 років. Поляки стверджували, що дзвони належать державі, але ж їх придбав мій дід».

Наразі дзвони знаходяться в Польщі. На згадку про спробу повернути дзвони залишилися тільки фотографії, але люди не падають духом, а сподіваються, що все ж таки настане той час, коли вони повернуть собі культурну цінність та почують знову, як лунають дзвони. Ганна Ісаєва звернулася до всіх небайдужих: «Ми всі чекаємо на звук дзвонів. Допоможіть їх нам повернути».

Процес повернення дзвонів видавався набагато складнішим, ніж здавалося, але люди можуть розраховувати на підтримку.

Українці сильний народ, тому об'єднані зусилля та плідна праці допоможуть і жителі Дудчан ще почують звуки рідних дзвонів, а в селі Михайлівка дзвони ще лунатимуть із нової дзвіниці! Українці переможуть!


Марина Азізова

15 просмотров0 комментариев